Кривава спадщина
28.08.2015
Кіровоградські законники допомагають колезі-адвокату «вибивати» майно у родичів
Спадщина й майнові права – благодатна тема для конфліктів та злочинів. Але ситуація, яка склалась у Кіровограді в сім’ї Золотарьових із звичайної родинної сварки перетворилась на справжню кримінальну драму.
На початку минулого року Золотарьових спіткало велике горе – помер голова родин��, 68-річний бізнесмен Аркадій Золотарьов.
За життя він, мабуть, і гадки не мав, що його рідні можуть пересваритись через спадкоємство – тому заповіту не склав, майнові права на родичів ніяк не оформив. Якщо комусь з дітей була потрібна, наприклад, машина – просто купляв її та віддавав у користування разом з документами. Таким чином по автомобілю отримали дорослі сини – Денис і Ролан. Старший син Денис допомогав батькові керувати родинним рестораном «Весна». Денис з дружиною Лілією мешкав у батьковому будинку по вулиці Комунальній, а сам Аркадій з новою дружиною – адвокатом Наталією Сюр – та донькою жив у великій квартирі в центрі міста.
Аж ось його не стало. Поховавши батька та віддавши данину скорботі, родина приступила до спадщини. Але раптом одна людина не схотіла ділити майно померлого на рівні частини.
– Коли ми зібрались на перемовини, Наталія Сюр, друга дружина батька, заявила, що вимагатиме 75 відсотків від спадщини, – згадує Денис Золотарьов. – Ми спробували її вмовити, але вона зайняла тверду позицію – мовляв, їй вистачить знань та зв’язків, щоб забрати усе, що вона схоче. Ми були змушені відступити та сподіватись на закон, якщо полюбовно вирішити суперечку не вдалося. З тим і розійшлися.
А незабаром в домі Золотарьових почали лунати досить неприємні телефонні дзвінки.
– Нам телефонувала сама Наталія Сюр, а згодом і незнайомі особи, – розповідає Лілія Золотарьова. – На нас тиснули, вимагали відступитись від спадщини, погрожували фізичною розправою. Одного разу пні Сюр приїхала до нас особисто. Серед звичайних вимог та образ прозвучало й таке: «Бережіться, бо незабаром вам охорона знадобиться».
Чи то збіг, чи то ні – але через дев’ять днів після згаданої сварки на Дениса було скоєно розбійний напад. Невідомі підстерегли чоловіка біля ресторану «Весна» та жорстоко побили його, нічого цінного при цьому не взявши. Але тоді він не став грішити на «мачуху», та й заяву до міліції подавати не схотів, хоч дружина його й вмовляла.
Оскільки «натяку» Денис не зрозумів, дзвінки з погрозами тривали. Кілька разів телефонувала сама Наталія, уточнюючи свої вимоги. Відтепер вона зажадала отримати геть усе: ресторан, будинок, квартиру, автомобілі… Серед інших аргументів була згадана заступниця кіровоградського міського прокурора Любов Петренко – ніби-то добра знайома Сюр. Проте Золотарьови на те не зважали.
Тому трохи згодом вдова завітала до родини свого «пасинка» особисто.
– Наталія поводила себе просто потворно, – говорить Лілія Золотарьова. – Вона приїхала до нас на Комунальну, коли я з дітьми збиралася їхати на прогулянку. Перекривши мені проїзд автомобілем, вона буквально накинулася на мене та на дітей (8-ми й 12-ти років). Ми були змушені сховатись у машині й закритись зсередини та викликати наряд міліції. Поки правоохоронці їхали, Наталія погрожувала нам насильством, нецензурно лаялась, била по машині руками й ногами. Й усе це – на очах у численних сусідів, які вийшли подивитись, що за ґвалт коїться. На довершення усього скажена адвокатесса перелякала дітей – так, що молодша дитина кілька тижнів погано спала.
Врешті-решт Лілія через цей напад вирішила писати заяву до міліції. Скаргу прийняли у Кіровоградському міському відділі МВС, присвоїли їй вхідний номер – але потім, коли жінка вирішила перевірити долю своєї заяви, дізналась, що ніякого кримінального провадження по ній не відкрито. Натомість з’ясувалось, що у МВ УМВС відкрито іншу справу – стосовно Дениса Золотарьова, який буцімто вкрав щось цінне з… будинку на вулиці Комунальній, де мешкав вже багато років і був зареєстрований. Заяву подала Наталія Сюр – і, на відміну від лілієної скарги, на неї правоохоронці відреагували досить оперативно.
«Розслідуючи» цю справу, слідчий МВС Андрій Клеветенко з санкції прокурора та суду здійснив «обшук» у домі по вулиці Комунальній. А після «обшуку» виніс постанову: вилучити будинок (!) у користувачів – родини Золотарьових – та передати його на відповідальне зберігання (!!) не кому-небудь, а Наталії Сюр(!!!). Тобто, – вдумайтесь – родину з двох дорослих та двох дітей рішенням міліціонера виженули з помешкання, у якому вони булим зареєстровані!
«Сюр якийсь», – сумно скаламбурили Золотарьови та пішли оскаржувати абсурдне рішення. Але усі скарги ніби-то летіли у порожнечу без вороття. Обласна та Генеральна прокуратури нічого не відповіли. А міська (куди, мабуть, врешті-решт потрапили скарги від вищих установ) прислала відписку – мовляв, перевищення влади у діях слідчого Клеветенка не вбачає, тому й скасовувати його постанову за потрібне не вважає.
Денис Золотарьов грюкав в усі двері. Він намагався подати заяву про злочин до міської прокур��тури – там навіть не внесли повідомлення до реєстру. Він спробував примусити прокуратуру відкрити справу через суд – і йому це навіть вдалось, але більше нічого добитись від прокуратури він не зміг. Так само були відхилені заяви до міського відділу УМВС – і про самовладдя слідчого, і про погрози з боку пані Сюр, і про підробку документів (Золотарьови впевнені, що вона підробила довідку квартального комітету щодо проживання у горезвісному будинку). Постраждалі ходили по колу, й ніц не могли добитись від представників влади. Тим часом, недружні дзвінки тривали.
– Тепер Сюр відкрито глузувала з наших зусиль та погрожувала відібрати останнє, – розповідає Лілія Золотарьова.
Між іншим, Золотарьови втратили й свій автомобіль – слідчий не дозволив його забрати, й транспортний засіб разом з іншим майном опинився на «відповідальному зберіганні». Але машина – це зовсім інший об’єкт власності, тому Лілія з повним правом написала до міськвідділу УМВС заяву про крадіжку авто. Як і у всіх інших випадках, міліція скаргу прийняла, та реагувати на неї не поспішала. Прокуратура теж ігнорувала усі скарги щодо бездіяльності МВС. Щоправда, кримінальне провадження все ж таки відкрили. І раптом воно дало досить несподівані результати.
– Одного разу представники ДАІ зупинили наш автомобіль з якимось невідомим чоловіком за кермом, – згадує Лілія Золотарьова. – Оскільки авто було у розшуку, його затримали. Викликали мене. Але буквально за декілька хвилин після мене на місце прибула Наталія Сюр власною персоною. Вона відразу ж почала погрожувати інспекторам та слідчій групі Кіровоградського МВ УМВС, обіцяючи притягти їх до кримінальної відповідальності щодо перевищення повноважень. Потім почала демонстративно телефонувати виконуючий обов’язки міського прокурора Любові Петренко…
Врешті-решт, було знайдене «соломонове рішення»: автомобіль передали на відповідальне зберігання… Наталії Сюр! Втім, за словами Лілії Золотарьової, ще не раз потому вона бачила машину на міських вулицях. А кількома місяцями пізніше стався інший інцидент, теж за автомобілем, тільки з другим – з тим, на якому їздив Ролан, брат Дениса Золоторьова.
– Якось посеред міста роланів автомобіль заблокувала своїм Наталія Сюр, – говорить Денис. – Свого часу батько віддав моєму братові ключі від машини та реєстраційне посвідчення, але оформити дарчу не здогадався. Цим мачуха й аргументувала свої дії. По її дзвінку приїхала оперативна група на чолі з слідчим Балануцою. Балануца пояснив, що, виявляється, з приводу крадіжки цього авто розпочата якась кримінальна справа, вилучив транспортний засіб та лишив його на спеціальній стоянці Державтоінспекції.
Щоправда, недовго авто там простояло. Через декілька днів воно було передане… Здогадайтесь, куди й кому? Правильно, на відповідальне зберігання громадянці Сюр! І, як стверджує Д. Золотарьов, ця машина також вільно пересувається вулицями міста, як і друга.
Але на цьому біди сім’ї Золотарьових не скінчились. Навіть навпаки. Невгамовна Наталія Сюр направила нову заяву, тепер вже до міської прокуратури – про, ніби-то, привласнення майна ресторану «Весна» Денисом та Лілією. Зненацька Лілії в Кировському райсуді, куди жінка пішла, намагаючись захистити свої права, було вручено повідомлення про підозру. Денисові пощастило менше – його затримали. Прокуратура вимагала обрати запобіжним заходом взяття чоловіка під варту. Суддя й прокурор затягували розгляд цього клопотання до пізньої ночі. Як виявилось незабаром, робили вони це не просто так. Коли суд задовольнив прокурорське клопотання й Дениса відвезли в СІЗО, Лілія через пізній час вже не мала змоги внести за нього заставу й забрати чоловіка просто зараз. Це їй вдалося лише за п’ять годин.
– Саме для того, щоб мати змогу декілька годин протримати мого чоловіка, як говорять у певних колах, на «прес-хаті», суддя Бурко й прокурор Мехеда влаштували той фарс з затримками суду, – впевнена Лілія. – Бо коли я з адвокатом приїхала за Денисом до СІЗО – до мене привели людину, на якій буквально не було живого місця. Денисова голова була буквально квадратною від гематом. На ньому бів зовсім інший одяг, аніж той, у якому його привезли до в’язниці. Мій чоловік знепритомнів, тільки-но переступивши поріг. Повністю він отямився тільки у нейрохірургічному відділенні міської лікарні. Лікарі, доречі, казали: це справжнє диво, що з такими травмами голови він лишився живий та не став інвалідом. Саме у лікарні він розповів мені, що трапилось у СІЗО. Відразу по прибутті його закинули до загального приміщення. Там група приблизно з десяти кремезних чоловіків затягла його у якусь камеру та почала жорстоко бити, передаючи при цьому «вітання від Наталії Вікторовни».
Зараз подружжя Золотарьових перебуває під домашнім арештом.
– Цікаве відбувається, – каже Лілія. – Усі заяви про злочини, скоєні Наталією Сюр, були, як то кажуть, покладені під сукно. На усі її заяви стосовно нас силовики відреагували просто блискавично, зробивши усе, що вона казала. Добре все ж таки бути адвокатом та товаришувати з заступником голови міської прокуратури!
Трагедія родини Золотарьових – лише єдиний епізод серед сотень і тисяч подібних по всій Україні. Але за нею бачиться щось більше та страшніше – трагедія української держави, де закон – лише іграшка у руках беззаконників, чи то з високими зв’язками, чи то з великими погонами. І поки такі історії трапляються – ніхто не вправі назвати нашу державу правовою, та й європейською теж.
Юлія Бурковська
Автор: Станишевский Георгий Юрьевич
