Провальний бліцкриг Євромайдану
08.01.2014
Затяжні акції протесту на центральній площі міста Києва все більше і більше підривають віру у перемогу та чергову зміну влади не лише маніфестантів, а й представників країн Європейського Союзу. Віра у позитивний результат останніх почала згасати після того, як вони побачили істинні «європейські» цінності представників ВО «Свобода». Особливо яскраво європейців, звичайно у негативному ракурсі, вразив факт руйнування культурної спадщини всього людства – пам’ятника Володимиру Леніну, котрий ще й перебував під протекторатом ЮНЕСКО. Не в захваті європейці були й від метання протестувальниками смолоскипів по Прем’єр Палацу, в якому на той момент перебували європейці. Чесно кажучи, вони навіть побачили аналогію з подіями 30-х років минулого століття, перед приходом коричневої чуми.
В країнах Європи вже давно склалася вкрай негативна асоціація з особами в чорних масках, оскільки саме слово «чорні маски» у культурних європейців одразу ж асоціюється зі світовим символом тероризму. Проводячи паралель з країнами Азії, таких як Афганістан, де аналогічно з Україною таліби знищили статую Будди, котра також була під протекторатом ЮНЕСКО, європейці вважають, що якби так вчинили напівдикуни азіати, то це було б звичною справою, та не викликало б жодного подиву, але коли за таку справу беруться «правильні» українці, які вважають себе європейцями та прагнуть приєднатися до цивілізованої Європи – то це не витримує ніякої критики. Одним словом – це вандалізм, який не сумісний з європейськими цінностями моралі та культури, і взагалі, вандалам у Європі не місце.
Іншим аспектом кардинального спаду віри стало велике фінансування, яке себе цілком не виправдало. Європейський Союз кинув на демократичні реформи України досить значні кошти, особливо у західні регіони України, з яких регулярно приїжджали найняті автобуси та привозили нових людей. Але, як з бушмена не зробиш за один день німця (у культурному відношенні), так на жаль, виходить і з українцем. Левова частина коштів, яка була призначена для підтримки швидкої зміни влади просідала у кишенях горе-організаторів та йшла на непотрібні для демократії речі.
У зв’язку з цим, ще більше розчарування офіційної Європи розрослося по відношенню до українських лідерів, які на практиці виявилися слабкими, неорганізованими та пасивними. Їх розробки «проектного менеджменту» потерпіли повне фіаско. На папірцях вони змогли довести європейцям безсумнівну ефективність та працездатність всіх механізмів в «українських умовах», а коли дійшло до справи – то на поверхню вилізла повна відсутність чіткої та продуманої стратегії.
Як бачимо, бліцкриг по блискавичній зміні влади повністю провалився, не зважаючи на значно більші фінансування та кількість людей у порівнянні з Помаранчевою революцією 2004 року. Українцям потрібно нарешті зрозуміти, що гасла щодо євроінтеграції, які ще досі звучать – це лише омана, яка дає громадянам України підстави думати про можливість членства в Європейському Союзі, але якщо про це запитати європейських високопосадовців конкретно: «Коли це питання планується до розгляду у парламенті ЄС?», то отримаємо або класичне європейське виляння та ухилення від запитання, або не конкретну відповідь, ну а особливо завзятим дослідникам, якщо пощастить витягнути відповідь у скритного європейця, відповідь буде досить чіткою – «Питання не планується до розгляду навіть у найближчі 10 років»…
Тому, шановні українці, починаймо будувати європейські цінності та культуру, починаючи з самого себе, а не доручати це робити політиканам-самозванцям та скидати всю відповідальність за своє благополуччя, в тому числі фінансове на їх плечі. Потрібно давати собі звіт у тому, що країна, маючи найкращі ґрунти у світі все ж закуповує картоплю у країн, на кшталт Єгипту, м’яко кажучи не переконує своєю конкурентоздатністю, тим паче на європейській арені. Як казав Вашингтон – «Ніяка нація не може досягти процвітання, поки вона не зрозуміє, що орати поле – це таке ж достойне заняття, як і писати поему». Тому в нинішніх реаліях, потрібна праця, праця і ще раз праця, а не пусті лозунги популістів.
Автор: Луганский Виктор Андреевич
