Правда існує не тільки для Президента (з рос. перекл.)

01.07.2014

Нема жодного сумніву в тому, що найвищий пріоритет Президента - це безпека українського народу. Це не питання. Питання в іншому: якими засобами може бути досягнута безпека українського народу?

Але сьогодні а чи не всім очевидно, що для того, щоб не гинули люди, дуже потрібна правда. Ця думка, коли слухати наших політичних, державних та масмедійних діячів, на різного роду шоу, зустрічах, інтерв'ю та всьому такому іншому, всюди звучить як головний аргумент і найперша вимога до всіх і кожного.

Нема мабуть жодного представника жодної політичної сили, хто б буквально криком не кричав про ту очевидність, що доки справжня правда не стане відомою всім, в противагу потокам московської брехні на всіх шляхах поширення інформації, доти ніяких справжніх змін на краще в Україні чекати не доводиться.

Як не вітати таких слів? Але що ж усі ці діячі реально роблять, коли перед ними стає питання, сприяти чи ні поширенню життєво важливої правди, і то важливої далеко не тільки для українського народу правди?

Вони всі, усі без жодного на жаль винятку, обирають відсидітись збоку в кущах - не упускаючи при цьому нагоди всюди заявляти про те, що для них правда понад усе. Ну і що не буде шансів на справжні зміни, доки не перестати боятись правди. І що страх перед правдою - непереборне гальмо гідного життя і нічого по-справжньому не може змінитися на краще, доки боятись правди. І що так не буває, щоб боятися, навіть і найстрашнішої, але прямо відносної до нас правди, і добре жити.

Всі ці слова дуже добрі, але чи можна повірити, що серед сотень тисяч людей, які прочитали, з повною ясністю щодо їхньої правдивості, ті матеріали, деякі з яких увійшли в книжку [1], що серед них нема жодного з таких людей, про яких тут йде мова?

Може вони всі обрали робити так, виходячи з міркувань про цілісність власної шкури, з огляду якраз на ту правду, про яку вони довідались, погортавши сторінки вказаної книжки? хоч десь в глибині душі підозрівали про цю правду і так? Можливо це так, а може й ні, але усі вони обрали, щодо справжньої, найсуттєвішої правди про те, хто ж саме конкретно веде воєнні та інші ненависні дії проти нас, обрали бути непричетними до її розповсюдження. Якщо звісно не обрали прийняти участь в створенні перешкод на шляху її розповсюдження.

Адже ця правда не така вже й нова. Від того ж, що вона стала доступною порівняно нещодавно, не тільки для верхніх ешелонів московської банди убивць, вона новою не зробилась - правда існує незалежно не тільки від того, стає хтось на її бік, чи ні, але й і незалежно від того, відома вона була комусь, чи навіть і взагалі ніхто про неї нічого не знав. Але ж правда про суть і про структуру цього московського злочинного оргутворення, вона існує, й існує сформульована досить таки точно, існує далеко не перший день, подивіться на дати написання статей, які складають собою книгу. Ті статті роками обговорювались в інтернеті, з усіма, хто міг стосовно них сказати хоч щось, і сьогодні нема жодного сумніву в їхній правдивості.

Проти нас іде війна. І головна складова цієї війни - інформаційна складова. Московська інформаційна складова - це брехня, брехня усіх ґатунків, родів та масштабів.

Ось наприклад 13 червня 2014 в Шустер live, глядачам по скайпу з Москви показали якогось кореспондента Марка, із здається французьких ЗМІ, який пише про події на сході України. Він, з-поміж всього іншого, кілька разів запевнив аудиторію, що говорить тільки те, що бачив на власні очі. Однак коли він сказав, що по українському телебаченню йде пропаганда така сама, як і по російському, тільки в протилежний бік - а потім проговорився, що не розуміє української мови, то стало ясно, що даний московсько-французький брехун насправді говорить далеко не тільки те, що бачив на власні очі.

Посилати в Москву писати про події в Україні брехливу людину, яка знає російську мову і не розуміє української, це якраз те, що потрібно. Лишається тільки вручити йому Пулітцерівську премію за чесні та безсторонні репортажі з Москви про Україну, і буде ще один шановний Пулітцерівський лауреат (за чесні і безсторонні репортажі з СССР) Дюранті, який в 1932-33, коли в Україні мільйони дітей вмирали від організованого московською бандою убивць голодомору, так переконливо писав в “Нью-Йорк Таймс” про щасливе заможне життя українських селян, що аж США в 1933 встановили з СССР дипломатичні взаємини.

Ця московська війна на знищення проти українського народу почалася далеко не вчора. І без справжньої правди (а не ще одного варіанту неправди) - перш за все про те, хто саме на нас напав, сподіватися ні на який успіх не доводиться. Адже це не Путін насправді напав на нас, хоч він сьогодні і перша особа в московському злочинному утворенні. І це аж ніяк не російський народ - ну і що, що він сьогодні вчергове використовується, як гарматне м'ясо.

Фальш, чи просто мало відмінна від фальші помилкова недоінформація, не має жодного шансу проти потужних, давно відлагоджених потоків московської брехні. Неможливо боротися проти потоків московської фальші, тупої брехні, проти професійно продуманих численних багатоходових московських сценаріїв обману, на полі фальші, брехні та обману.

Єдине, що може бути реально протиставлене московській машині брехні - це тільки правда. І ця правда не може не починатися, не ґрунтуватися на тому, хто саме є десятки, чи сотні років справжнім суб’єктом московської злочинної діяльності. Адже наші помилкові уявлення щодо московського джерела війни, це якраз та основа, на якій ґрунтується успіх та розвиток московської пропаганди, тобто підлої московської брехні.

Коли в суспільстві нема розуміння (і це суспільство далеко не тільки український народ, хоч український народ і найперше) зловісної ролі ��ього далеко не щойно виниклого московського злочинного організованого утворення, яке, на відміну від наприклад німецького фашизму, не зазнавало поразки, капітуляції і всього такого іншого, то це і є якраз та наразі невидима яма - провалля на шляху існування українського народу, яке неможливо буде обминути доти, доки правда про московську банду убивць не стане фактом суспільної свідомості, перш за все на українській землі.

Внаслідок чого саме нема точного розуміння, через страх перед страшною, хоч і очевидною правдою, чи просто внаслідок застосування усіх московських, перш за все злочинних засобів, а їх безліч, для гальмування виходу правди про московську банду убивць та її засоби на поверхню суспільної свідомості, це питання вторинне.

Адже сьогодні, коли Росія веде проти України не таку вже й і не оголошену війну (див. одноголосний “одобрямс” на ввід російських військ на українську землю), очевидність смертельної ненависті того когось, від кого ця війна виходить, до України, до українського народу і до всього українського потребує чіткого уяснення усіма, а не якоюсь підмножиною обраних.

Брехня про ненависть російського народу до українського народу, наприклад, анітрохи не менш небезпечна, ніж брехня про спільне походження українського та російського народів. Для злочинців практично не має значення, яким саме конкретно з незліченної кількості варіантів брехні будуть надурені кандидати в їхні жертви - головне, щоби брехня вдалась. Тобто щоб справжня правда не була відома об’єктам злочинів, а тоді вже можна робити з ними що хоч: “На дурака не нужен нож, ему в три короба соврешь, і делай с ним что хош”.

І життєво важлива потреба точно знати, хто ненавидить і кого ненавидить, є далеко не тільки в українського народу. Ясність щодо справжності московської загрози сьогодні очевидна далеко не тільки в Україні, і навіть не тільки в сусідніх з Росією країнах.

І ви, хто прочитали ці кількадесят маленьких сторіночок книжки, ви ж побачили цілком ясно, що там, в тих зараз усім доступних сторіночках, знаходиться щира й раніше недоступна правда саме якраз про ці найбільш важливі, первинні стосовно безпеки українського народу речі. І що ви зробили для того, щоб ця така життєво потрібна правда стала відомою усім?

А нічого. Ви нічого не зробили для того, щоб ця життєво важлива правда вийшла не поверхню суспільної свідомості.

Так, ця правда страшна. Але незнання страшної правди аж ніяк не означає її зникнення. Ну наприклад теперешня московська агресія проти України, вона всюди звучить, як величезна несподіванка, якої ніхто не чекав і яку нібито ніяк не можна було чекати. І її дійсно не можна було чекати, якщо мружити з усієї сили очі на ті очевидні речі, яких повнісінько всюди навколо нас. На ту правду, яку щоб її побачити, достатньо просто роззути очі на сам фундамент українського буття і назвати найпростіші, найочевидніші речі своїми справжніми правдивими іменами.

І судячи з тотальної “несподіваності” московської чергової в нескінченному їх ряду підлості проти України, а саме анексії Криму та війни на сході України, це мруження очей з усієї сили на ці усі прості, очевидні й здалля видні речі, яких повно всюди навколо нас, на жаль дуже і дуже має місце.

Інакше кажучи, московський напад сьогодні, це далеко не остання прикра московська “несподіванка”, яка чигає на Україну й інші країни в найближчому майбутньому - якщо і надалі продовжувати мружити очі на страшну правду про московську банду убивць. Із “несподіваною” загибеллю, само собою, і це по мінімуму, повно наших рідних і близьких, друзів, знайомих і незнайомих, але усіх таких прекрасних, чудових людей, жити поруч з якими було б справжнім щастям - як наприклад, один з найсвіжіших прикладів, люди з списку небесної сотні.

Адже в цій маленькій книжечці [1] справжня правда. І ця правда особливо суттєва тому, що це іще зовсім нещодавно нікому з нормальних людей не відома правда. А зусилля політичних, громадських, медійних та інших авторитетів, які роблять свій внесок в московське приховування цієї справжньої, суттєвої правди від людей, це не що інше, як зусилля по відкриванню шляхів для продовження й надалі абсолютно безперешкодного заливання української землі московською фальшю, оманою, олжею і прямою тупою брехнею. За якими завжди йшли раніше, не доводиться сумніватися що підуть знов, нові величезні московські убивства та інші злочини.

“Ложь и зло, погляди, как их лица грубы, и всегда позади воронье и гробы”,
- точно зауважив найбільший російський Поет Висоцький. І цю елементарну, підставову, фундаментальну, геніально лаконічно сформульовану істину, пізнають зараз на власній шкурі ті українські міста, які найгустіше з усіх залиті московським інфолайном.

“Если руки сложа наблюдал свысока, и в борьбу не вступил с подлецом, с палачом, значит в жизни ты был ни при чем, ни при чем”,
- продовжує далі Поет. Але ці слова для нас недостатні: в нашому українському випадку, коли ти, склавши руки, відкриваєш широкий шлях для московської олжі, ти не просто “ні прі чем” - це саме якраз ти своєю злочинною бездіяльністю відкриваєш шлях для передчасних смертей величезної кількості прекрасних людей, а в перспективі своїх власних дітей та онуків.

Чи можна винити книжковий магазин електронної книги bookland.com в тому, що його керівники злякалися - чи чиїхсь погроз з їхнього московського офісу, чи просто правди в книжці [1] “Українська політологія, або Атдадім Львов Палякам”, злякалися аж так, що зняли з (безоплатної) продажі цю книжку, після ознайомлення з її перекладом на російську мову?

Але це тут не предмет обговорення взагалі, вина це, чи біда, коли люди бояться правди. Важливо те, що це заціпеніння й нічогонероблення, яке йде від того страху, фактично провокує злочини - робить з тих людей таку привабливу для злочинця жертву, що стриматись перед абсолютною безкарністю злочину злочинець просто не в змозі.

І навпаки, коли злочинець в курсі, що про нього, про його злочинну природу і про його злочинні наміри, замість боятися правди, люди її знають, то одне тільки це може бути достатнім для того, щоб злочинець не розпочинав злочинних дій.

Уявіть собі, що книжка [1] “Українська політологія, або Атдадім Львов Палякам”, українською і російською мовами, всюди відома, і усі діячі, які не є московськими холопами, рекомендують прочитати її тим людям, для яких їхня думка не байдужа. І спробуйте чесно відповісти, хоч би самому собі, чи була б тоді можливою анексія Криму? Не кажучи вже про дестабілізацію на сході та інші московські злочинні дії?

Правда, ось що конче було, є і завжди буде потрібно для того, щоб не гинули люди.

Адже зараз, коли ця ясність вже існує в інформаційному просторі, доступному нормальним людям, див. [1], і коли виходячи з тої ясності добре видно, що якщо навіть ну зовсім трохи подумати, то буде ясно, що слова "напала Росія" не означають, що на Україну напав Путін. Тобто що джерело війни з Україною, це не Путін. І що це ні не російська держава, ні не російський народ. Хоч звісно і нема сумніву, що все тут назване, і ще багато чого іншого, вільно чи невільно, але приймає участь в реалізації мети цієї війни.

І відповідь “2014” на питання про те, коли саме почалася війна проти України, звучить ну просто до смішного тупо, при умові звісно коли не припиняти думати.

Схоже люди, які намагаються озвучити подібні відповіді на ці питання, керуються уявленням, ніби Росія десь щойно взялась нізвідки. Але ж насправді і Росія з шуканим в ній джерелом війни, і Україна з українським народом, з'явилися на світі далеко не вчора. І коли не намагатись забувати цей фундаментальний факт, а також факти безліч гігантських, великих та індивідуальних убивств та інших московських злочинів на українській землі, то відповідь на питання про те, коли те джерело війни в Росії почало війну проти українського народу, досить таки очевидна - це десятки, чи сотні років тому.

В світлі розуміння того, що це сьогодні просто невеличке загострення війни, а не її початок, ті варіанти відповіді на питання про мету цієї війни, які можна почути в наших (і не наших) медіа, як то “збудувати дугу російської безпеки аж до Придністров’я”, чи там “завадити видобувати сланцевий газ на Донеччині” і такі інші, негайно опадають, як пожовкле листя.

І лишається видним товстий чорний давній зловісний московський стовбур. Роззуймо на нього очі, шановна громадо! Це війна на знищення українського народу, з боку московського злочинного організованого утворення, наповненого давньою утробною смертельною ненавистю до українського народу - не тільки до українського народу, але до українського народу перш за все. І величезна кількість елементарних фактів навколо українського народу прямо вказує на це.

В книжці [1] показані далеко не всі, навіть з уже сьогодні досить таки очевидних, раніше абсолютно невідомих деталей московської злочинної діяльності проти українського народу. Взяти наприклад вивезення в Москву, під приводом адміністративно-територіальної реформи середини 1930-х років, усіх скільки-небудь цінних архівів. А перед тим підготовку для тих архівів, під прикриттям будівництва московського метрополітену, відповідних добре захищених величезних приміщень, в яких сьогодні працює багато москвичів.

Кожен, хто пам'ятає процедуру вироблення тої чи іншої форми допуску до роботи на режимних об’єктах в часи СССР в Україні, в курсі, що запит щодо українця, у якого всі йому відомі предки були народжені також в Україні, направлявся в Москву. Нагадаємо, в ті часи не існувало такого поняття, як електронна форма - всі документи були тільки в оригінальній твердій формі. Там, в Москві, два місяці рили викрадені з України архіви, і аж тоді приходив допуск (чи недопуск).

Заважає нам бачити цю елементарну правду, основи якої викладені в книжці [1], зокрема те, що ми тут в Україні до сьогодні, на жаль, практично надалі продовжуєм бути занурені в московську інфоканалізаційну систему, в “логіці” якої нема жодного, найменшого місця ні для елементарних фундаментальних фактів, стосовних до українського народу, ні для навіть і найелементарніших висновків з тих фактів.

Суспільне оприлюднення правди про московську банду убивць означає початок її смерті. Так, звучить це жорстко до лячності, особливо з огляду на досвід Карибської кризи, учиненої московською бандою убивць тільки для того, щоб прикрити свій підлий московський зад, голизна якого раптом стала видною для всього світу (подробиці в книжці [1]). Однак інакше бути не може, бо лікідація цього диявольського, предковічного, ні з чим в історії людства не зрівняного гіперзлочинного утвору, і прилучення російського народу до світової цивілізації, це такий же єдиний, як один Бог і одна правда, гідний цивілізованого світу вихід з теперішньої ситуації. Одним з наслідків якої стане справжнє, остаточне припинення - не призупинення - кількасотрічної смертельної московської війни проти українського народу, і справжнє добросусідство українського та російського народів.

Олександр Франчук

Література:

1. “Українська політологія, або Атдадім Львов Палякам”
Опублікована тут:
PDF: http://books.google.com.ua/books?id=F-r2AgAAQBAJ
PDF: https://drive.google.com/file/d/0B-gWbuz5e6alS2h3NUtha0xHVVE/edit?usp=sharing
PDF (зараз недоступна): http://www.bookland.com/ukr/books/2422737

Російський переклад тут:
“Украинская политология или Атдадим Львов Палякам”
PDF: http://books.google.com/books/about?id=sfosAwAAQBAJ
PDF: https://drive.google.com/file/d/0B-gWbuz5e6alcm9uYUJrQkhvRWs/edit?usp=sharing
EPUB: https://drive.google.com/file/d/0B-gWbuz5e6alMDdqUWRReHRZaGM/edit?usp=sharing