Звідки є пішла гібридна війна
14.03.2016
Заборонена в Росії книга вільно продається в Україні і допомагає розкривати підґрунтя і тонкощі гібридної війни спецслужб СРСР-Росії.
У видавництві «К.І.С.» побачила світ книга Олександра Гогуна «Неконвенціональна війна. ГРУ і НКВС в тилу Вермахту» - це 600 сторінок в твердій палітурці.
Відразу зауважимо, що дане видання може мати дуже важливе значення в розумінні реалій сьогоднішнього дня. Особливо в світлі військового конфлікту на Донбасі і агресії Росії по від��ошенню до України.
Показово вже те, що цю книгу відмовилися друкувати в Росії, де вона, власне, і готувалася до видання.
Як пише укладач книги: «Книга надрукована в Києві через вкрай розлючену в Москві цензуру і самоцензуру заляканих видавців. Це - явна ознака судомної агонії правлячої чекістської корпорації, що спирається на значну внутрішньодержавну і немислиму зарубіжну агентурну мережу...»
Як би там не було, але читаючи цю книгу, багато питань прояснюються самі по собі.
Те, що в прифронтових районах Донбасу сновигають диверсійно-розвідувальні групи (ДРГ), аж ніяк не випадковість, не ноу-хау, а виходить з логіки процесу закономірність!
Стратегія і тактика створення і засилання ДРГ на ворожі території була напрацьована в роки Другої світової війни, коли радянське командування зробило пріоритетом створення партизанських загонів і закидання в найближчий тил мобільних груп підривників і розвідників.
І нехай час зараз не той, але досвід в організації таких формувань в Кремлі накопичений колосальний, і він нікуди не подівся. Навпаки, якщо 65 років тому розвідники тягали на горбу 30 кг. вибухівки та 20-ти кілограмові рації, то зараз і зв'язок мобільніший, і міни легші та простіші в експлуатації, точніші мапи і навігація.
А ось у чому епоха «Великої вітчизняної війни» перевершує сьогоднішню реальність, так це в мотивації членів ДРГ. Якщо зараз головна мотивація бойовиків ЛНР-ДНР - можливість заробити, самоствердитися, а ідеологія другорядна, то в 1941-1943 роках найголовнішою умовою закидання в тил була добровільність, бажання проявити героїзм. Це в радянську армію, на гарматне м'ясо, брали фактично насильно і всіх без розбору. У диверсанти і розвідники, що підтверджують учасники подій, брали виключно на добровільних засадах. Це й не дивно - адже насильно мобілізований шпигун міг би легко здати всю групу.
А як вам такий факт, що 90% партизанських з'єднань і центрів в тилу ворога було створено під керівництвом ГРУ-НКВС? Виходить, героїчний міф про масовий народний рух, про самоорганізацію повсталого населення і потрапивших в оточення солдат, не має під собою вагомих підстав!
Тим і цінно це видання, що знімає завіси з багатьох стереотипних і усталених уявлень.
У книзі вперше опубліковані інтерв'ю, які дослідник гібридної війни Олександр Гогун взяв в ході особистих зустрічей або телефонних розмов за останні шість років у ветеранів загонів спецслужб. Їх підрозділи оперували в окупованій нацистами Східній Європі. Розповіді учасників і свідків історичних подій підтверджені пояснюючими коментарями, завдяки яким можна тут же, на сторінці, дізнатися детальніше - про який факт, подію або прізвище йдеться.
Слід зазначити, що більшість людей, в яких брали інтерв’ю, були в поважному віці - далеко за 80 років. Однак практично всі з них зберегли дивовижну ясність розуму, і могли згадати масу цікавих деталей, дрібниць, невідомих раніше фактів, які проливають світло на вже затерті події тих років.
Автор зазначає таку цікаву закономірність - чим менше звання і ступінь допуску до секретності був у співрозмовника, тим легше йому було згадувати, тим вільніше і простіше виходила розмова.
Є дуже цікаві спогади членів розвідувально-диверсійних груп про діяльність в Західній Україні, формування ОУН і так званих «бандерівців».
За описами радянських диверсантів і розвідників стає зрозумілим, чому в НКВД СРСР так не злюбили борців за українську незалежність. У простодушних оповіданнях диверсантів досі подив - чому ж бандерівці не поважали партизан Сабурова або Федорова, чому не складалися взаємини при досить частих контактах і переговорах, і навіть при значному збігу тактичних інтересів.
Багато цікавих деталей про це можна прочитати в розділі «Спалення старої Рафалівки. Борис Гіндін », де член радянської ДРГ описує свою участь в ліквідації радянськими партизанами вогнища опору ОУН в Західній Україні.
Не залишать байдужими любителів історії яскраві і колоритні спогади циганки Тетяни Марковської, що потрапила з табору прямо в спецгрупу ГРУ.
Для багатьох, хто цікавиться героїчною історією СРСР буде несподіваним, можливо навіть шокуючим, дізнатися про деякі факти тієї гібридної війни, яка розпалювалася в 1941-1944 рр. на прифронтових територіях.
Так, вельми цікавими виглядають спогади Миколи Разумцева «Воював поруч з Зоєю», де диверсант описує свою участь в рейдах по прифронтовим тилам на захопленій німцями території. У його розповіді фігурує розкручена радянською пропагандою Зоя Космодем'янська, розстріляна фашистами в кінці 1941 року.
У радянській історіографії Космодем'янська описується, як безстрашна розвідниця, партизанка, що нищила штаби і опорні пункти фашистів в тилу ворога. Однак свідчення і архівні дані відкривають ще одну «грань її таланту». Виявляється, згідно з Наказом ставки ВГК від 17 листопада 1941 року, що треба «Руйнувати і спалювати дотла всі населені пункти в тилу німецьких військ на відстані 40-60 км від лінії фронту...» завдання групі під командуванням Павла Пивоварова, в яку входила Зоя, було «Проникнути за лінію фронту і спалити 10 населених пунктів в тилу противника, в яких знаходяться німці». Ясна річ, що місцевих жителів - росіян, українців, людей похилого віку, жінок, дітей, які в цей же самий час продовжували жити в своїх будинках, ніхто не попереджав, і про їх долю не думав. І вже ніяк не можна було б уявити такі ж дії німців по відношенню до своїх власних сіл... З цієї ж книги ми дізнаємося, що Зою Космодем'янську вистежили, схопили і передали німецькій владі самі ж мешканці, які не бажали смажитися в своїх будинках. Сувора правда війни...
Завданням даної рецензії не є розкриття всіх подробиць і секретів цієї унікальної книги, де читач сам зможе знайти масу фактажу, подробиць, побутових деталей і описів подій та обстановки тих років.
Видання цінне тим, що дійсність не прикрашається на догоду кон'юнктурі, немає ніяких «експертних» тлумачень та інтерпретацій. Всі розмови подані як вони є, з усіма застереженнями, інтонаціями, характерними слівцями, без художньої та стилістичної редактури. Читач зможе самостійно робити висновки і малювати свою власну картину подій.
Без сумніву, це справжній подарунок не тільки для цінителів військової історії, а й усіх, хто прагне розширювати кругозір і хоче краще розуміти причини і закономірності розвитку взаємин України і Росії.
Леонід Хомяков
Автор: Хомяков Леонид
